Верховна Рада працює над законодавчим урегулюванням репродуктивних технологій
За оцінками експертів, в Україні кожна п’ята пара не може самостійно зачати дитину. Сучасні технології допомагають таким сім’ям стати батьками. Щороку все більше родин народжують дітей в результаті ЕКЗ (екстракорпорального запліднення), сурогатного материнства, використання донорських ембріонів та яйцеклітин.
З кожним роком ДРТ набувають все більшого поширення, але в Україні досі не створено законодавчого регулювання цієї сфери медицини. Хоча питання – вкрай важливе, репродуктивні технології змінили класичну уяву про те, як зароджується нове життя, роль та функції батьків.
Ситуацію ускладнює і той факт, що у світі досі немає єдиної позиції щодо деяких репродуктивних технологій. Перш за все це стосується сурогатного материнства. У Франції, Німеччині, Італії, Японії ця технологія заборонена. У більшості штатів США, ПАР, Грузії – дозволена. У Великій Британії, Данії, Ізраїлі, Іспанії, Канаді, Нідерландах легалізоване лише некомерційне сурогатне материнство.
В Україні сурогатне материнство легалізоване. У Сімейному кодексі вказується, що батьками дитини, яка народжена за допомогою ДРТ, є біологічні батьки. Всі інші питання регулюються наказом МОЗ. У той же час згідно Конституції, питання охорони дитинства, материнства, батьківства та охорони здоров’я мають регулюватись виключно на рівні законодавства.
Внаслідок відсутності законодавчої основи іноді важко визначити, де межа між легальним використання ДТР, а де злочинна схема із торгівлі дітьми. Нещодавно знову були заарештовані посередники, які відправляли українок до Чехії, де вони нелегально народжували дітей для іноземців. Кожна дитина коштувала від 50-70 тис євро.
Напередодні Нового року МОЗ зареєстрував у парламенті законопроєкт № 6475, який регламентує процедуру застосування ДРТ, визначає права та обов’язки сторін.
Так, документ визначає основні терміни ДРТ – наприклад, анонімний донор, безплідність, ембріон, допоміжні репродуктивні технології, сурогатна матір та інші
Встановлює умови та порядок застосування ДРТ (наприклад, обов’язкову генетичну діагностику), ліцензування лікарень (процедура сурогатного материнства дозволена лише в акредитованих медзакладах)
Запроваджує вимоги до сурогатних матерів (під час вагітності дотримуватись рекомендацій лікаря, передати дитину батькам упродовж 2 годин після народження, не розголошувати інформацію про генетичних батьків)
Зобов’язує підписувати договір, який встановлює права та обов’язки сторін ДРТ, включаючи посередника (медичного закладу)
Визначає походження дитини, яка народилась внаслідок застосування ДРТ, проходженням тесту ДНК
Регламентує умови та порядок кріоконсервації репродуктивних клітин, ембріонів, тканин та їхнього використання.
Проєкт закону викликав дискусію як в експертному середовищі, так і в суспільстві. Зупинюсь на деяких питаннях, які, на мій погляд, потребують обговорення у процесі розгляду законопроєкту.
Права та обов’язки біологічних батьків з інших країн
На сьогодні найчастіше користуються послугами сурогатних матерів-українок пари, де один або обидва батьки іноземці. Якщо сурогатне материнство у них у країні заборонено, це іноді створює значну проблему. Є випадки, коли дитину повертають до України та віддають до дитячого будинку. Закон має передбачити ці ризики та убезпечити від них.
Гарантії захисту інтересів держави та сурогатних матерів
Законопроект покладає на сурогатну матір низку зобов’язань. Наприклад, передати дитину генетичним батькам на протязі 2 годин після народження. Було б також бажано деталізувати ще і зобов’язання як посередника, так і біологічних батьків – і не лише перед сурогатною матір’ю, але й перед державою. Крім іншого потрібні гарантії та процедура контролю за виконанням цих зобов’язань. Як, скажімо, поводитись у випадку народження дитини з генетичними захворюваннями? Чи можемо ми погодитись, щоб це питання вирішувалось лише в рамках договору між генетичними батьками та сурогатною матір’ю? Адже у разі відмови утримувати та лікувати дитину буде держава коштом платників податків.
Програми ДРТ за кошти бюджету
Законопроєкт виключає оплату ДРТ за рахунок державного або місцевих бюджетів. На перший погляд, все зрозуміло. Але в умовах демографічної кризи ми не можемо відмовлятись від перспективи створення держаних програм з підтримки родин, які мріють про власну дитину.
"І наостанок. У Комітеті тривалий час працює робоча група, яка опікується питаннями допоміжних репродуктивних технологій. Впевнений, колеги також мають низку напрацювань та пропозицій, адже тема дійсно гостра, важлива і водночас дуже непроста" - зазначив на своїй сторінці й Фейсбук голова профільного Комітету ВРУ Михайло Радуцький.
Facebook.com